Беру косу, виходжу вранці в поле
Збирать життям посіяний врожай.
Чому ти так смієшся з мене, доле?
Чому так швидко видно поля край?
Іду по полю і кладу під ноги
Покіс нерівний з терну й полину,
І вже підходжу до тії дороги,
З якої більш ніколи не верну.
От вже й межа, кладу косу і ляжу
У росах сивих тихо спочивать,
Життєве поле з-за межі огляну,
Щоб в одну мить життя все пригадать.
15 січня 2008 рік

© Copyright: Віктор Гала, 2009
Свидетельство о публикации №1911241616