ВІРШІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ...

[Ласка]

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
Такої спраглої жаги,
Такого зойку у мовчанні,
Такого сяйва навкруги,
Такої зоряної тиші,
Такого безміру в добі.
Це, може, навіть і не вірші,
А квіті, кинуті тобі.



Ліна Костенко

[Ласка]

Василь Симоненко

ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прйшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти.

Прийшла любов непрохана й неждана -

Ну як мені за нею не піти?

[Ласка]

Тобі одній, намріяна царівно,

Тобі одній дзвенять мої пісні,

Тобі одній в моєму храмі дивно

Пливуть молитви і горять огні.

Моє життя мене веде нерівно:

То на вершині, то в яри страшні,

Та скрізь душа співає переливно

Про очі безтілесні і ясні.

У городі, де грають струни п"яні,

Де вічний шум, де вічна суєта,

Я згадую слова твої неждані.

І серед поля, на яснім світанні,

Коли ще сном охоплені жита-

Душа тебе, тебе одну віта.

/ Максим Рильський/

[Ласка]

Володимир Сосюра

Туди, де в синім неба морі
немов тремтить Чумацький Шлях,
я понесу тебе над зорі
в моїх закоханих піснях.

Любові повний до нестями,
мов непогасную свічу,
там, за далекими світами,
нову я зірку засвічу.

Вона сіятиме, жадана,
привітом дальнім крізь ефір…
То будеш ти, моя кохана,
найкраща із небесних зір!

[Ласка]

.Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину .
Можна вибирать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата .
І якщо впадеш ти на чужому полі
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою,листям затріпочуть
тугою прощання душу залоскочуть.
МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ ВИБИРАТИ, СИНУ,
ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ

[Ласка]

Прости, що йдуть непроханi дощi,
Що клени листя на асфальтi гублять,
Прости моiй нескоренiй душi,
слiпому серцю, що тебе так любить.
Прости за день, що нiччю догорiв,
Прости за роки,що вiтрами здуло,
В дощi рiчки виходять з берегiв
А осiнь листям землю огорнула.
I гарно хвилi повноводiй буть,
Землi спокiйно пiд листками спати,
А я тебе збиралася забуть,
Коли на серцi стало холодати.
Дивись на мене, як дощi на лiс,
Дивись на мене, як зима на лiто,
Та лиш нiколи мною не журись
i не клени перед жорстоким свiтом.
Не заставляй на вiтрi голосить –
Я пiд вiтрами безголоса пташка,
Прости, як можна цю любов простить,
Забуть не прошу, - забувати важко.

[Ласка]

В твоєму погляді я бачу,
зірки і сонце золоте,
Коли всміхаєшся неначе-
Усе трояндами цвіте.
Нехай любов, натхнення, мрії
Завжди в душі твоїй живуть.
Хай щастя серце твоє гріє,
бо ти і є весна. майбуть.

[Сволочь Eщё Та]

ЛІНА КОСТЕНКО
Розкажу тобі думку таємну,
Дивний здогад мене обпік:
Я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, на вік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн.
На сьогодні, на завтра, на завжди
ТИ залишишся в серці моїм.
А чому? То сумна торема,
На яку ти мене прирік,
Бо все разом, а ми окремо
І сьогодні, і завтра й навік.

[Ласка]

Ліна КОСТЕНКО

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Костенко Ліна :: "Життя іде і все без коректур."

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.